Проблема “сірого” експорту зерна в Україні існує не перший рік. Чому? Які можуть бути наслідки? Більш докладно в колонці Andrey Popov, партнера Kreston
Проблема “сірого” експорту зерна в Україні існує не перший рік. За даними різних експертів і бізнес-асоціацій, від 30 до 40% ЗЕРНОВИХ ми експортуємо неофіційно. Так чи інакше, це великі цифри. І великі гроші, які втрачають легальний агробізнес і український бюджет. Експерти юридичного департаменту аудиторсько-консалтингової компанії Kreston пояснили, чому так відбувається і що можна зробити для вирішення проблеми.
Звідки береться “тінь”?
Існує безліч факторів, що провокують розвиток нелегальних операцій із зерном в Україні. Але всі вони випливають з одного, а саме — відсутності ефективного державного регулювання ринку зерна.
Зокрема, больовою точкою українських експортерів зерна є валютний контроль і відшкодування ПДВ. Останній, незважаючи на введення автоматичного режиму, все ж повністю не виключає людський фактор, а відповідно, і корупційні ризики.
У сфері валютного регулювання в Україні слід враховувати, що виручка українських компаній в іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати оформлення (виписки вивізної митної декларації) такої продукції (СТ.1 Закону № 185 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» з урахуванням п. 1 постанови № 410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України»). Порушення цих термінів тягне за собою стягнення пені за кожен день прострочення в розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в гривню за курсом НБУ на день виникнення заборгованості. При цьому банки не мають права знімати з валютного контролю експортні операції на підставі документів про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Крім того, до Червня 2018 року було продовжено вимогу НБУ обов’язкового продажу виручки резидентів-юридичних осіб в іноземній валюті, що надійшла з-за кордону, в обсязі 50% (Постанова НБУ № 129 від 13.12.2017 «про введення обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті та встановлення розміру обов’язкового продажу таких надходжень»).
Також великою проблемою для вітчизняного експортера є процедура отримання сертифіката походження та проходження екологічного контролю для зерна. Оформлення таких документів вимагає часу, що, знову ж таки, затягує процедуру вивезення зерна за кордон. У зв’язку з цим експортери часто отримують сертифікати в регіонах, що трохи здешевлює вартість експорту.
Крім податкової системи і валютного контролю, в Україні також є проблеми з транспортуванням. Через невідповідність логістичних маршрутів сучасним вимогам аграрного експорту нинішні витрати на переміщення зерна від лінійних елеваторів до портів Чорного моря приблизно на 40% перевищують подібні витрати у Франції або Німеччині і на 30% такі ж витрати в США. В результаті формується така ціна на зерно, яка не дозволяє українським виробникам і експортерам гідно конкурувати на світовому ринку.
Все це разом змушує багатьох аграріїв йти «в тінь». Тому що незаконні схеми дозволяють економити не тільки фінансові кошти, а й час. І справа не тільки в мінімізації оподаткування-фермери, діючи в обхід валютного контролю, продають зерно за готівкові долари за ринковим курсом, який часто вище курсу НБУ. І при цьому немає необхідності переводити валюту в гривню. При бажанні фермер може спокійно зберігати зароблену валюту в готівковій формі, витрачаючи або реінвестуючи кошти в міру потреби.
Для зменшення податків українські експортери зерна використовують різні схеми. Зокрема, створюють ланцюжки з декількох компаній, пов’язаних договорами, як українських, так і іноземних, у тому числі з низькоподаткових юрисдикцій. Податки для експортерів у цій схемі можуть бути зменшені на етапі ціноутворення: українські компанії продають товар кінцевому покупцеві через ланцюжок компаній-нерезидентів, у тому числі з низькоподаткових юрисдикцій, на яких залишається основна частка прибутку експортерів.
Форма контракту має значення
На жаль, на цьому труднощі українських експортерів не закінчуються. Багато з них, наприклад, часто стикаються з проблемою неправильного оформлення договорів про постачання. Так, у світі давно існують стандартні форми складання контрактів, розроблені GAFTA (Міжнародна асоціація торгівлі зерном і кормами) і FOSFA (федерація асоціацій торгівлі олійними культурами, насінням і жирами). Запропоновані ними норми оформлення документації дозволяють чітко відобразити комерційні умови угоди-такі як ціна, кількість і якість товару, специфікація. Важливо відзначити, що всі стандартні договори GAFTA і FOSFA містять умову застосування права Англії, яке включає гнучкі і зрозумілі правила, відоме в світі своїм бізнес-орієнтованим застосуванням і найкращим чином підходить для торгівлі сировинними товарами. Крім цього, умови стандартних договорів детально продумані і збалансовані, враховують інтереси продавців і покупців, містять зрозумілу для трейдерів термінологію і процедури. І використовувати ці стандартні договори може будь-яка компанія, незалежно від того, є вона членом GAFTA або FOSFA.
В Україні цими нормами часто нехтують. А представники дрібного і середнього бізнесу часто навіть не в курсі їх існування. В результаті, вони укладають неякісні договори, в яких не все прописано або прописано з невигідною для фермерів сторони. Підсумком стають непередбачені ситуації, пов’язані з неплатежами, постачанням з порушенням термінів або умов зберігання зерна, крадіжкою.
Додаткові труднощі українських експортерів зерна, особливо дрібних, пов’язані з відсутністю надійних партнерів за кордоном. Держава через різні галузеві міністерства, комітети, підрозділи, так само як і Торгово-промислові палати України могла б підтримувати українських експортерів зерна, в тому числі і через свої торгові місії і представництва в різних країнах. Але, на жаль, поки ці можливості не реалізуються.
Гостро стоїть питання відсутності фінансування або можливості доступного кредитування для виробників зерна в Україні. Це стосується як великих експортерів, так і дрібних. Також в нашій країні державою слабо підтримується або зовсім не підтримується і, отже, не розвивається галузь економіки з переробки сільгосппродукції, зокрема зерна.
Куди дивиться держава?
Сказати, що уряд не діє у вирішенні проблем із зерновим експортом, було б несправедливо. Спроби стимулювати бізнес-клімат у відповідній сфері робляться постійно. Особливо істотні зміни відбулися в 2014-2015 рр., коли почали діяти автономно-торговельні преференції ЄС для України і уряд став проводити дерегуляцію галузі.
Наприклад, була скасована обов’язкова сертифікація якості зерна та продуктів його переробки, а також сертифікація відповідності послуг зерносховищ. У 2015 році Міністерство аграрної політики та продовольства України розробило «єдину комплексну стратегію розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 рр.». Основні принципи агрореформи: євроінтеграція, дерегуляція, роздержавлення та ефективність управління державними активами. На жаль, багато ідей, прописані в документі, досі не реалізовані.
Крім цього, держава розширила групу суб’єктів, які мають право на відшкодування ПДВ. Це рішення, втім, створило дисбаланс на зерноринку. Оскільки зернотрейдери не мали права на повернення ПДВ при експорті, державна підтримка вітчизняного виробника зводилася до підтримки окремих компаній галузі.
З 1 січня 2015 року скасовано відшкодування ПДВ, а до кінця 2017 року всі операції з експорту зернових були звільнені від відповідного оподаткування. Після цього був скасований обов’язковий порядок отримання карантинного сертифіката для переміщення зерна всередині країни, який часто використовувався в корупційних цілях. В цей же період уряд скоротив термін отримання фітосанітарного сертифіката до 24 годин, замість існуючих раніше 5 днів. Для порівняння: в країнах ЄС ця ж процедура займає 2 години. Тим не менш, нововведення зменшило терміни простою транспорту і дозволило знизити втрати експортерів за оплату фрахту суден.
Регулярно робляться спроби домовитися з державними представниками різних країн про надання більш сприятливих умов для українських експортерів, збільшення торгових квот і отримання додаткових торгових преференцій. Але поки вони не дають очікуваного результату. За відгуками наших іноземних партнерів, це-результат слабкості української законодавчої бази з регулювання експорту сировини, високого рівня бюрократії та корупції.
Українські чиновники також намагаються врегулювати питання “сірого” експорту на державному рівні як через податкову політику шляхом введення квот, обмежень або заборон, підвищення податкових ставок, так і через галузеві локальні нормативні акти. Періодично ми читаємо в новинах про те, як податкові органи розкрили ті чи інші схеми «сірого» експорту зернових, в яких використовувалися схеми, що дозволяють ухилятися від сплати податків в Україні.
Все це доводить, що держава працює в напрямку вирішення проблем зернового експорту. На жаль, не всі вжиті заходи виявилися однаково вдалими. Деякі нововведення встановлюють привілейоване становище для одних учасників зернового ринку і ущемляють права інших.
Найяскравіший випадок-арешт фіскалами в 2015 році готуються до відправки партій зерна трьох найбільших іноземних трейдерів, що працюють в Україні (Bunge, Glencore, Louis Dreyfus). З’ясувалося, що посередники цих компаній в Україні нелегально скуповували зерно через офшорні схеми. Таким чином, через “сірий” експорт постраждали великі і поважні компанії.
